комахоњдн≥
рукокрил≥
гризуни
китопод≥бн≥
хиж≥
парнопал≥
ѕол≥вка сн≥гова карпатська
—л≥пак б≥лозубий
—л≥пак буковинський
—л≥пак п≥щаний, з≥нське щен¤
—он¤ садова
™муранчик
јреал њњ маЇ вигл¤д переривчастого ланцюга г≥рських хребт≥в в≥д ѕ≥ренењв до опетдагу. Ќа ”крањн≥ вертикальне поширенн¤ обмежуЇтьс¤ висотою 1450-2060 м н.р.м. ѕроте в ≥нших частинах њњ поширенн¤ в≥дом≥ знах≥дки на висот≥ 120-560 м н.р.м.
ќсобливий тип терморегул¤ц≥њ у пол≥вки сн≥говоњ в≥дпов≥даЇ життю у високог≥р'њ. ам≥нн¤ маЇ кращу теплопров≥дн≥сть, н≥ж грунт, що створюЇ суворий м≥крокл≥мат. јдаптац≥¤ до таких умов про¤вл¤Їтьс¤ ≥ в зовн≥шньому вигл¤д≥: у нењ пор≥вн¤но з низинними пол≥вками подовжен≥ хв≥ст ≥ пальц≥, сплющений череп тощо. “варина стала в≥дома з 1841 р., коли њњ було знайдено на —ен-√отард≥ в Ўвейцар≥њ. ¬ фаун≥ нашоњ республ≥ки це найб≥льш високог≥рний вид ссавц≥в. ѕол≥вка невелика за розм≥рами (до 126 мм, масою «ќ-42 г). “≥ло вкрите м'¤кою димчасто-с≥рою шерстю. ’в≥ст опушений, дос¤гаЇ близько 2/3 довжини т≥ла. Ќа в≥дм≥ну в≥д ≥нших пол≥вок, маЇ велику к≥льк≥сть в≥брис≥в, ¤к≥ утворюють тактильне поле тварини, допомагаючи њй в житт≥ серед кам'¤них б≥отоп≥в. як ≥ вс≥ пол≥вки, вона не маЇ характерного мишачого запаху через в≥дсутн≥сть специф≥чних залоз. ¬уха заокруглен≥. —н≥говою њњ називають в зв'¤зку ≥з знаходженн¤м взимку в јльпах в смуз≥ поширенн¤ майже пост≥йних сн≥г≥в.
ƒл¤ вс≥х вид≥в пол≥вок характерна висока плодюч≥сть, ¤ку розгл¤дають ¤к компенсаторну адаптац≥ю до умов житт¤, а ц¤ пол≥вка, навпаки, характеризуЇтьс¤ низьким потенц≥алом. ћала ≥нтенсивн≥сть њњ розмноженн¤, нечисельн≥ припл≥д та к≥льк≥сть генерац≥й Ї одним з авторегулюючих механ≥зм≥в виживанн¤ виду в арпатах. ƒинам≥ки чисельност≥ тварини пор≥вн¤но з ≥ншими видами майже не ви¤влено, щ≥льн≥сть попул¤ц≥њ стаб≥льна ≥ на низькому р≥вн≥, хоча прот¤гом року в≥дбуваютьс¤ певн≥ коливанн¤. „асом у арпатах нал≥чують до 6 особин на 1 га. Ќайчаст≥ше пол≥вка сн≥гова карпатська зустр≥чаЇтьс¤ в зарост¤х сосни г≥рськоњ. ѕрир≥ст попул¤ц≥њ за рахунок молод≥ спостер≥гаЇтьс¤ наприк≥нц≥ л≥та.
ѕол≥вка сн≥гова карпатська засел¤Ї переважно пустоти, що виникають серед кам'¤них розсипищ та скель на вершинах г≥р, де створюютьс¤ стаб≥льн≥ш≥ м≥крокл≥матичн≥ умови, н≥ж у ≥нших б≥отопах г≥рськоњ смуги. ∆итт¤ веде п≥дземне, влаштовуючи своњ нори п≥д кам≥нн¤м. √н≥здо вимощуЇ сухими травами, мохом та ≥н. «найти його посеред нагромаджень кам≥нн¤ та в њх лаб≥ринт≥ майже неможливо. Ќори утворюЇ поблизу ≥з деревною сланиковою рослинн≥стю, де нав≥ть взимку завжди Ї корми.
–озмножуЇтьс¤ переважно дв≥ч≥ на р≥к, ≥нод≥ при спри¤тливих умовах ≥ трич≥. ” виводку по 4-5 мал¤т, ¤к≥ народжуютьс¤ сл≥пими та голими. ѕор≥вн¤но з ≥ншими пол≥вками маЇ б≥льш розт¤гнутий гн≥здовий ≥ лактац≥йний пер≥оди. „ерез два тижн≥ п≥сл¤ народженн¤ зв≥р¤та вже нагадують дорослих ≥ практично здатн≥ поњдати рослинн≥ корми, але матер≥ вони тримаютьс¤ практично до 1 - 1,5-м≥с¤чного в≥ку. оли стають повн≥стю самост≥йними, в≥докремлюютьс¤ в≥д родич≥в, створюючи своњ власн≥ осел≥. “варини не складають пост≥йних родин. Ѕатько не догл¤даЇ своњх нащадк≥в.
≈нергозатрати орган≥зму самок-пол≥вок за добу п≥д час ваг≥тност≥ та виготакомбами. ¬≥н зовс≥м безпорадний на поверхн≥ грунту, але спроможний влаштовувати комун≥кац≥њ з великою к≥льк≥стю п≥дземних ход≥в-галерей з в≥дгалуженн¤ми, кормовими коморами, вбиральн¤ми та гн≥здовими камерами.
ѕ≥дземну систему сполучень сл≥пак риЇ в пошуках њж≥. —воЇ житло будуЇ ≥з смаком: ≥снують л≥тн≥ њдальн≥ та зимов≥, ¤к≥ розташован≥ б≥льш глибоко, щоб уникнути промерзлого грунту. √либина зимовоњ нори перевищуЇ 3 м. “варина охайна: на одн≥й систем≥ ход≥в можуть бути дес¤тки вбиралень. ƒовжина њх невелика (10-15 см). ѕ≥сл¤ використанн¤ вбиральн≥ тварина загортаЇ њњ землею та утворюЇ нову. ѕлоща нори сл≥пака велика. «а даними ™. √. –ешет-ник, вона становить в≥д 440 до 1250 м2. √н≥здо вимощуЇ рослинними рештками.
до начала
—л≥пак б≥лозубий (слепыш горный, или белозубый) ѕоширений у п≥вн≥чно-зах≥дному ѕричорномор'њ (—теп та Ћ≥состеп), на сх≥д - до ѕ≥вденного Ѕугу, на п≥вн≥ч - до Ѕалти та ѕервомайська. «аймаЇ передг≥рн≥ д≥л¤нки чорноземних степ≥в, ¤ри, береги р≥чок тощо. ќсел¤Їтьс¤ на узл≥сс¤х, в садах та виноградниках, багатор≥чних травах. ѕоселенн¤ спорадичн≥. ” передг≥р'њ в≥дм≥чен≥ сезонн≥ вертикальн≥ м≥грац≥њ. «а даними . ≤. янголенко, на п≥вдн≥ ”крањни та в ћолдов≥ щ≥льн≥сть невелика - в≥д 1 особини на 10 га до 6-8 на 1 га, на Ѕуковин≥ - 23 на 1 га. ¬≥домостей про б≥олог≥ю мало. ¬≥ддаЇ перевагу пом≥рно щ≥льним грунтам, уникаЇ сильно зволожених глин¤стих, солончакових м≥сць. Ќа орних площах не утворюЇ численних та щ≥льних колон≥й. ƒедал≥ р≥дше зустр≥чаЇтьс¤ в степу. ≤нколи заходить до населених пункт≥в (садиби, городи). ¬исокоспец≥ал≥зований землерий. ¬икидаЇ землю горбиками висотою 25-30 см, д≥аметром 20-25 см. ѕлоща ≥ндив≥дуальноњ д≥л¤нки залежить в≥д чисельност≥ тварин, пори року ≥ т. п. ¬осени житло ускладнюЇтьс¤ за рахунок в≥дритих комор. ¬важають, що комори бувають тимчасов≥ та пост≥йн≥. ѕерш≥ розташован≥ на глибин≥ 7-10 см, а пост≥йн≥ б≥льш глибок≥ - до 1,5 м. ƒо весни площа житла тварин зменшуЇтьс¤, частину ход≥в вони мост¤ть ірунтовими к≥рками. ƒо складу њж≥ сл≥пака вход¤ть дик≥ та культурн≥ злаки. «а добу в≥н поњдаЇ њх близько 0,5 кг. «а даними . ≤. янголенко, до рац≥ону сл≥пака входить 35 вид≥в кормових рослин. ожна тварина маЇ своњ комори. Ќори будуЇ двоповерхов≥. √оризонтальн≥ ходи - кормов≥. ∆ила камера довжиною 17, шириною 20 см. —тар≥ тварини риють б≥льш складн≥ конструкц≥њ своњх п≥дземних галерей, н≥ж молод≥. јктивн≥ ц≥лий р≥к, особливо п≥д час розмноженн¤ навесн≥ та восени, коли заготовл¤ють корми. ѕрипускають, що тварини розмножуютьс¤ дв≥ч≥ на р≥к, в≥рог≥дн≥ше 1 раз. ≥льк≥сть мал¤т 2-4. ћожливо, тварини спаровуютьс¤ в лютому, в березн≥ з'¤вл¤ютьс¤ мал¤та. ћати годуЇ њх приблизно 1 -1,5 м≥с. ¬ травн≥ спостер≥гали розселенн¤ молодн¤ка. —л≥пак б≥лозубий - тварина довжиною 190-250 мм, масою 140-220 г. ¬критий м'¤ким попел¤сто-с≥рим з рудуватим в≥дблиском хутром. Ќа голов≥ воно прил¤гаЇ щ≥льно, а по всьому т≥лу стирчить п≥д кутом 90∞. «алежно в≥д в≥ку тварини або пори року в≥рог≥дн≥ м≥нливост≥ в забарвленн≥. ” дорослих тварин на лоб≥ пом≥тна б≥лувата, н≥би лисина, пл¤ма. ’арактерне дл¤ цього виду забарвленн¤ к≥нчика носа - тверда гола шк≥ра рожевуватого в≥дт≥нку.
до начала
—л≥пак буковинський (слепыш буковинский) ќсел¤Їтьс¤ на ц≥линних д≥л¤нках, межах, обаб≥ч ірунтових дор≥г, у садах, на вигонах, пол¤х, де вирощують картоплю та бур¤ки, переважно на територ≥њ Ѕуковини.
¬≥дм≥чена сезонна м≥нлив≥сть у розпод≥л≥ виду по б≥отопах. «имою та навесн≥ мешкаЇ на ц≥линних та перелогових д≥л¤нках, а також на пос≥вах багатор≥чних трав. ѕ≥сл¤ оранки, ¤ка викликаЇ труднощ≥ з добуванн¤м корм≥в, м≥груЇ на лани та городи. «устр≥чаЇтьс¤ також у л≥сосмугах, де в≥н Ї звичайним, р≥дше заходить до л≥с≥в.
„исельн≥сть нестала ≥ залежить в≥д багатьох фактор≥в: складу рослинност≥, погодних умов, на¤вност≥ корм≥в, господарськоњ д≥¤льност≥ людини. ¬ середньому нал≥чують 1-3 тварини на 1 га на оброблюваних грунтах, на ц≥лин≥ може бути до 20 особин. ќписи п≥дземноњ д≥¤льност≥ та будови н≥р сл≥пака буковинського в≥дсутн≥, але припускають њх схож≥сть з норами сл≥пак≥в ≥ншого виду - сл≥пака под≥льського.
ќсобливост≥ розмноженн¤ сл≥пака так≥, ¤к ≥ сл≥пака б≥лозубого. —парюванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ п≥д землею в норах. ≥льк≥сть мал¤т в одному приплод≥ в≥д 2 до 5. —татевозр≥лими самки стають на другому роц≥ житт¤. ћолодн¤к розсел¤Їтьс¤ п≥сл¤ повного переходу на самост≥йне живленн¤ приблизно в травн≥. ћати годуЇ своњх мал¤т не б≥льше трьох тижн≥в.
” зимову спл¤чку, ¤к й ≥нш≥ сл≥паки, не впадаЇ. „исельн≥сть дуже знизилась, необх≥дно створити заказник по охорон≥ виду.
“варина середн¤ за розм≥рами (200 мм). «овн≥шн≥й вигл¤д такий, ¤к ≥ вс≥х сл≥пак≥в. «агальне забарвленн¤ дорослоњ тварини палево-с≥ро-бурувате. « часом, коли волосс¤ витираЇтьс¤, переважаЇ с≥рий кол≥р. ѕередн¤ частина голови ≥ морди св≥тл≥ш≥. ≤нод≥ на лоб≥ м≥ститьс¤ жовтувата пл¤ма. ƒовжина волосс¤ до 14 мм взимку та 10-11 - вл≥тку. Ћин¤ють з березн¤ до травн¤ та з серпн¤ до листопада. Ќин≥ поширенн¤ обмежене в –ад¤нськ≥й Ѕуковин≥ передг≥рною смугою на правобережж≥ ѕруту.
до начала
—л≥пак п≥щаний, з≥нське щен¤ (слепыш песчаный) ƒовжина т≥ла 240- 310 мм. «абарвленн¤ св≥тл≥ше, н≥ж у сл≥пака буковинського. “≥м'¤, спина та боки дорослоњ тварини бл≥до-жовтувато-палево-с≥рого кольору.
«абарвленн¤ лоба та щ≥к св≥тло-с≥ро-жовтувате. Ќа черев≥ хутро с≥ре з дом≥шкою жовтого кольору. Ќ≥с чорний.
÷е найб≥льш пристосована форма до п≥дземного житт¤. ћаЇ риси виразн≥шоњ адаптац≥њ в≥дносно складу њж≥ (вона груба та жорстка), проживанн¤ в умовах посушливого кл≥мату. ≈ндем≥чний вид.
Ќасел¤Ї Ќижньодн≥провськ≥ п≥ски (ќлешк≥вськ≥) на сх≥д до смуги аховка - Ѕрил≥вка. «устр≥чаЇтьс¤ в слабозволожених закр≥плених п≥сках, заходить в березов≥ гайки. ∆иве переважно в густозарослих долинах м≥ж п≥щаними кучугурами. ѕоширенн¤ його пов'¤зане з на¤вн≥стю п≥щаних арен. ”никаЇ сипких кучугур та солонцюватих грунт≥в. Ќайкращими умовами вважають щ≥льно вкритий рослинн≥стю п≥щаний грунт з високою волог≥стю. ” таких м≥сц¤х найкраще й розмножуЇтьс¤. √рунт повинен бути досить м'¤кий, але не сипкий та пухкий. ѕри на¤вност≥ достатньоњ к≥лькост≥ рослин, що вход¤ть до складу його њж≥, ™. √. –ешетник нал≥чувала 5-6 особин на 1 га. « освоЇнн¤м п≥ск≥в к≥льк≥сть тварин зменшуЇтьс¤. ” „орноморському запов≥днику в≥дм≥чали 1-3 особини на 1 га.
—татева зр≥л≥сть настаЇ на другому роц≥ житт¤. –озмножуЇтьс¤ один раз на р≥к. Ќавесн≥ самка народжуЇ 2-4 мал¤т, ¤ких годуЇ близько трьох тижн≥в. ѕриблизно в 1-2-м≥с¤чному в≥ц≥ стають повн≥стю самост≥йними.
¬еде п≥дземне житт¤. ѕро на¤вн≥сть сл≥пака п≥щаного св≥дчать купи земл≥, часом до к≥лькох дес¤тк≥в сантиметр≥в у д≥аметр≥. ќснову њж≥ складають коренев≥ частини рослин. Ќа зиму запасаЇтьс¤ кормом. ќхорон¤Їтьс¤ в „орноморському б≥осферному запов≥днику.
до начала
—он¤ садова (сон¤ садова¤) √ризун з родини соневих. «авд¤ки неправильному визначенню цього виду в л≥тературних джерелах помилково пов≥домл¤лось про њњ знах≥дки в де¤ких районах ”крањни.
Ћ. Ћ. √≥ренко (1971 р.) докладно вивчив це питанн¤. ѕерша достов≥рна знах≥дка сон≥ садовоњ, датована кв≥тнем 1965 р., зроблена в ”манському район≥ „еркаськоњ област≥.
“варина спить ц≥лу зиму, через що њњ ≥ називають сонею. ¬осени перебуваЇ в п≥дземних схованках, р≥дше в дуплах, п≥д п≥длогою тощо. “≥льки коли потепл≥Ї, перебираЇтьс¤ у своњ гн≥зда. ¬ давн≥ часи сон≥ користувалис¤ великою попул¤рн≥стю. ¬≥домий грецький вчений јристотель називав њњ ел≥ос - тобто красивий, витончений. –ан≥ше де¤ких вид≥в сонь в≥дгодовували ≥ њли ¤к дел≥катес з медом та маком, жир та шкурки використовували в медицин≥. ÷е зумовило зниженн¤ к≥лькост≥ тварин у л≥сах наст≥льки, що у 78 р. нашоњ ери в одному з район≥в √рец≥њ видано указ про заборону полюванн¤ на них.
ѕоширена в ™вроп≥ (кр≥м п≥вн≥чноњ частини, в сх≥дн≥й - спорадично) та ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥. ∆иве в широколист¤них та хвойно-широколист¤них л≥сах. ¬≥ддаЇ перевагу насадженн¤м з добре розвиненим п≥дл≥ском та на¤вн≥стю висо-' костовбурних дерев. ћоже осел¤тис¤ в буд≥вл¤х, розташованих у л≥с≥. јктивна вноч≥ та в сут≥нках. √н≥зда мостить в дуплах, виходах скельних пор≥д, за де¤кими пов≥домленн¤ми, може жити в норах крот≥в, гризун≥в. ¬лаштовуЇ ≥ наземн≥ гн≥зда, ≥нод≥ займаЇ пташин≥ дупл¤нки.
—он≥ р≥зн¤тьс¤ за комплексом пристосувань до л≥сових умов житт¤. ¬они спритно та швидко б≥гають, скачуть по тонких г≥лках, стовбурах, значну частину часу провод¤ть ≥ на земл≥.
—он¤ садова - невеличке (до 155 мм) зв≥р¤тко з довгим хвостом (до 121 мм), що зак≥нчуЇтьс¤ двокол≥рною сплощеною китицею. «даЇтьс¤, що њњ хтось розчесав знизу. ¬олосс¤ щ≥льно прил¤гаЇ з ус≥х бок≥в до хвоста. ¬уха закруглен≥, з контрастним забарвленн¤м. «адн≥ к≥нц≥вки б≥льш≥, н≥ж передн≥. «авжди пом≥тна смужка м≥ж носом та вухом, обл¤мовуЇ око ≥ вушну раковину. «в≥р с≥рувато-бурий, з рудуватим в≥дт≥нком. ¬елика к≥льк≥сть пухового волосс¤ надаЇ хутру пишност≥. Ќевелик≥ за розм≥ром вушн≥ раковини ¤вл¤ють собою своЇр≥дн≥ локатори. ћаса дорослих особин л≥том близько 70-80 г.
—пос≥б житт¤ на деревах позначивс¤ ≥ на будов≥ к≥нц≥вок. ѕередпл≥чч¤ дещо подовжене, ¤к ≥ гом≥лка, коротка шийка стегна, л≥ктьов≥ суглоби слаборозви-нен≥. ѕальц≥ довг≥ та гнучк≥. исть ор≥Їнтована наперед, ¤к ≥ у наземних гризун≥в. ÷е св≥дчить про те, що сон¤ садова част≥ше, н≥ж ≥нш≥ сон≥, веде наземне житт¤. ’в≥ст здатний до автотом≥њ, тобто ¤кщо схопити тварину за хв≥ст, то в руках залишитьс¤ шк≥ра, ¤ка зн≥маЇтьс¤ наче рукавичка, а сама сон¤ втече. Ќа в≥дкрит≥й д≥л¤нц≥ хвостика сухожилл¤, кровоносн≥ судини та волокниста тканина зсихаютьс¤, ≥ омертв≥лий шматок в≥дпадаЇ або сама тварина в≥дгризаЇ його. ≥нчик хвоста потовщуЇтьс¤ та обростаЇ волосс¤м. —он≥ властива гетеротер-м≥¤, тобто здатн≥сть зм≥нювати температуру свого т≥ла залежно в≥д температури навколишнього середовища. ѕри цьому спов≥льнюютьс¤ ус≥ процеси в орган≥зм≥, енерг≥¤ витрачаЇтьс¤ надзвичайно економно, тваринка здатна прот¤гом тривалого часу ≥снувати без њж≥.
“ак≥ особливост≥ про¤вл¤ютьс¤ ≥ при размноженн≥, оск≥льки за активний пер≥од житт¤ п≥сл¤ спл¤чки тварини мус¤ть народити ≥ вигодувати своЇ потом-ство. “ому, ¤к правило, розмножуютьс¤ один раз на р≥к - навесн≥. ≤нколи при спри¤тливих умовах - ≥ дв≥ч≥. Ќароджують до 7 мал¤т, ¤к≥ здатн≥ мати власне потомство лише в 1,5-р≥чному в≥ц≥. ¬аг≥тн≥сть триваЇ 23 дн≥. «а цей час самка готуЇ гн≥здо, зат¤гуючи в дупло р≥зний буд≥вельний матер≥ал.
« по¤вою мал¤т агресивн≥сть матер≥ зб≥льшуЇтьс¤. ѕ≥д час вигодовуванн¤
вона к≥лька раз≥в зм≥нюЇ своњ гн≥зда. ѕри утриманн≥ сонь у невол≥ спостер≥гали досить ц≥каве ¤вище: мал¤та, що п≥дросли, пересуваютьс¤, тримаючись за мат≥р та одне за одне зубами ≥ передн≥ми лапками. Ќовонароджен≥ сон≥, на в≥дм≥ну в≥д пол≥вок чи мишей, в одному виводку за розм≥рами однаков≥ (у мишопод≥бних тварин перше народжене мал¤ завжди б≥льше за друге, друге за третЇ ≥ т. д.). ƒовжина њх близько 40 мм при мас≥ 3 г. „ерез червонувато-рожеву шк≥рку просв≥чуютьс¤ внутр≥шн≥ органи новонароджених. Ќа четвертий день мал≥ самост≥йно перевертаютьс¤ ≥з спини на черевце, п≥дн≥маютьс¤ вушн≥ раковини, слабо п≥гментуЇтьс¤ спинка. Ќа 11 - 12-й день вкриваютьс¤ коротким хутром, можуть пересуватис¤, пом≥тн≥ нижн≥ р≥зц≥. Ќа 17-19-й день починають бачити та ≥нтенсивно рости.
—татева зр≥л≥сть настаЇ п≥зн≥ше, н≥ж у б≥льшост≥ мишопод≥бних. ƒр≥бн≥ види живуть до 3-4, б≥льш≥ - до 6-8 рок≥в. ¬едуть поодиноке житт¤. «а даними ј. ≈. јйрапеть¤нц, самка садовоњ сон≥ досить активна в пошуках свого партнера, може майже добу свист≥ти, зазиваючи соб≥ пару. ћожливо, це одне з пристосувань комун≥кативного пор¤дку в умовах л≥су.
—он¤ садова багато часу витрачаЇ на пошуки корму на земл≥. ¬елике значенн¤ дл¤ нењ маЇ захаращен≥сть л≥су. ”критт¤ њњ р≥зноман≥тн≥. √н≥зда мостить лист¤м, мохом, п≥р'¤м, вовною тощо. ѕеред зал¤ганн¤м у спл¤чку тварини нагромаджують значну к≥льк≥сть жиру. “ак, доросл≥ особини, що вл≥тку мали масу 60-80 г, восени дос¤гали 100-200 г. ѕеред спл¤чкою тварина зовн≥ нагадуЇ напханий хутровий лантушок, з-п≥д ¤кого стирчать лапки та товстенький хвостик. ƒаних про зимов≥ сховища мало. оли сон¤ спить, т≥ло њњ нагадуЇ форму щ≥льноњ кул≥, оск≥льки н≥с та лапки, притиснут≥ до черевц¤, а хвостик оторочуЇ цю хутр¤ну кульку. “аке положенн¤ допомагаЇ збер≥гати тепло в оголених д≥л¤нках т≥ла. Ќа на¤вн≥сть сон≥ в сховищ≥ завжди вказуЇ специф≥чний запах тварини.
¬ пошуках корму сон¤ багато часу проводить на грунт≥, проте добре лазить по деревах, ч≥пл¤ючись за г≥лки. —трибаЇ та неохоче ховаЇтьс¤ в≥д небезпеки. «авд¤ки широкому вибору корм≥в вона значно поширилас¤ на п≥вн≥ч. √оловне њњ меню складають гор≥хи, жолуд≥, ¤годи, м'¤коть плод≥в, комахи та ≥нш≥ безхребетн≥. «датна спритно розправитис¤ ≥з пол≥вками та мишами, ≥нколи нав≥ть й ≥ншими сон¤ми.
до начала
™муранчик (емуранчик) ѕредставник родини тушканчикових - мешканц≥в степ≥в, нап≥впустель та пустель, що пристосован≥ до специф≥чних умов житт¤ в цих зонах. —еред них Ї др≥бн≥ (50 см) ≥ середн≥ (120-160 мм) тварини.
ƒл¤ тушканчик≥в характерна велика голова з притупленою мордою та довгими закругленими вухами ≥ великими очима. ƒовг≥ в≥бриси. “≥ло коротке, передн≥ к≥нц≥вки коротк≥, а задн≥ - м≥цн≥ та довг≥. ’в≥ст довгий, п≥д час пересуванн¤ служить балансиром. ƒовжина т≥ла до 125 мм, хвоста - до 163 мм. —ередн≥й палець стопи б≥льший, н≥ж два ≥нших. ¬олосс¤ на хвост≥ утворюЇ н≥би китицю. ¬ушн≥ раковини, велик≥ оч≥ св≥дчать про розвинений слух та здатн≥сть бачити в темр¤в≥. “ипов≥ н≥чн≥ тварини.
™муранчик - р≥дк≥сний рел≥ктовий вид тушканчик≥в. Ќасел¤Ї арену еолових п≥ск≥в понизз¤ ƒн≥пра. «начна к≥льк≥сть тварин займаЇ л≥состепов≥ д≥л¤нки „орноморського б≥осферного запов≥дника (де охорон¤Їтьс¤) та прилегл≥ земл≥. ѕристосований до нап≥взакр≥плених п≥ск≥в, на твердих грунтах не осел¤Їтьс¤. Ќори риЇ на п≥двищених, пом≥рно зарослих степовою рослинн≥стю м≥сц¤х з куртинами сосни, берези, осоки. «емл¤на к≥рка, ¤кщо вона св≥жа, св≥дчить про перебуванн¤ тварин в нор≥. Ќа д≥л¤нках з розвиненим травостоЇм в≥дсутн≥й. «р≥дка знаходили в 2-р≥чних соснових посадках.
Ќа 10 га нал≥чують 1-20 особин. ѕричина зниженн¤ чисельност≥ - порушенн¤ середовища людиною, руйнуванн¤ м≥сць, придатних дл¤ його сховищ.
¬ к≥нц≥ лютого - на початку березн¤ Їмуранчики прокидаютьс¤ в≥д зимовоњ спл¤чки. јктивн≥ з настанн¤м сут≥нк≥в та вноч≥. ƒобова активн≥сть залежить в≥д тривалост≥ дн¤, час пробудженн¤ - в≥д характеру весни. —тар≥ самки зал¤гають у спл¤чку на 1 -1,5 м≥с ран≥ше, н≥ж самц≥. ∆ивл¤тьс¤ серед розр≥дженоњ рослинност≥, вздовж дор≥г, на схилах пагорб≥в протоптують стежки. Ќори за будовою под≥л¤ють на три типи - пост≥йно жил≥ ≥з 1-« в≥дгалуженн¤ми та гн≥здовою камерою, дл¤ жируванн¤ - прим≥тивн≥ з в≥дкритим входом та л≥тньо-ос≥нн≥ дл¤ молодих тварин.
ѕост≥йн≥ нори будують на п≥двищенн¤х посеред розр≥дженоњ злаковоњ рослинност≥. ƒовжина ход≥в 5-6 м. √оловний х≥д розташований п≥д кутом 35-40∞ до гн≥здовоњ камери. ¬≥д нењ в≥дгалужуютьс¤ запасн≥ ходи, ¤к≥ дещо не дос¤гають поверхн≥ грунту. ¬день головний х≥д тварина забиваЇ п≥ском, так званою пробкою. √н≥здо розм≥рами 13X14X7 см самка будуЇ з тоненьких стебел степових трав, що ростуть пор¤д. ¬середин≥ вистел¤Ї його лусочками цибулинок, мохом тощо. ћаса гн≥здового матер≥алу 37-46 г. «имов≥ нори не мають утепленн¤, глибина њх залежить в≥д промерзанн¤ грунту.
” м≥сц¤х, де тварини живл¤тьс¤, вони вла“лтовують нори дл¤ жируванн¤ на 5-7 особин. ¬≥дстань м≥ж ними 8-10 см, глибина 70-80 см. “ак≥ нори Їмуранчик н≥коли не закриваЇ. Ќа початку л≥тнього розселенн¤ молодн¤ка ц≥ тварини будують комб≥нован≥ нори - на день. ¬х≥дний отв≥р у них закривають п≥ском, а в≥дгалужений х≥д служить гн≥здовою камерою. “имчасов≥ нори не т≥льки Ї сховищем дл¤ господар≥в, а й притулком дл¤ багатьох тварин: миш≥вки степовоњ, хом'¤чка с≥рого, ховраха с≥рого та ≥н. —татеве сп≥вв≥дношенн¤ в приплод≥ однакове. ћал¤та з'¤вл¤ютьс¤ з другоњ декади травн¤ (3-4 в приплод≥) до к≥нц¤ червн¤. „≥тких в≥домостей щодо генерац≥й немаЇ.
≤нтенсивн≥сть розмноженн¤, ¤к ≥ у вс≥х гризун≥в, залежить в≥д в≥ку самок. ћал¤та народжуютьс¤ гол≥, з коротенькими лапками, однак швидко п≥дростають й до к≥нц¤ л≥та стають дорослими. ѕ≥д ос≥нь тварини дос¤гають максимальноњ маси. ’в≥ст стаЇ товст≥ший завд¤ки нагромадженню жиру. ¬живають виключно рослинну њжу. √оловн≥ компоненти корму - нас≥нн¤ та зелен≥ частини рослин, однак, ¤к св≥дчать окрем≥ вчен≥, ≥нколи њд¤ть ≥ комах. —тепов≥ хижаки - тхори - головн≥ вороги Їмуранчика. олись цих тушканчик≥в нал≥чували в≥д 1 до 14 на 1 га. “епер вид на гран≥ зникненн¤.
до начала
комахоњдн≥
рукокрил≥
гризуни
китопод≥бн≥
хиж≥
парнопал≥