комахоїдні
рукокрилі
гризуни
китоподібні
хижі
парнопалі
Тхір степовий
Перев'язка
Кіт лісовий середньоєвропейський
Шерсть навколо очей, груди, частина спини і стегна, передні кінцівки по лікоть, задні по коліна та ву іька поперечна смуга на череві також темно-бура. Плями біля очей мають вигляд маски. Тіло видовжене, лапи досить короткі. Анальні залози, як і в його родича тхора лісового, або темного, виділяють секрет, що надає тхорам специфічного запаху.
На Україні оселяється переважно в Лісостепу та Степу. Хутро його в окремі роки в СРСР за цінністю посідало сьоме, а в деяких регіонах навіть одне з
перших місць. В республіці наприкінці 20-х років мисливці за сезон здавали понад 100 тис. шкурок, на початку 40-х років - 12,5-19 тис, а за 1953- 1956 рр.- лише понад 100 штук. Нині їх мало.
Тхір степовий уникає населених пунктів, хоча може жити безпосередньо поблизу селищ. Розселюється по річкових долинах до північних районів приблизно на межі Київ-Калуга. Живе у відкритих степах по ярах, біля курганів, покинутих загонів для худоби, біля старих скирт. Поселяється на різних за структурою грунтах, іноді (як виняток) на орних землях. У кожному конкретному районі поселення пов'язані з тією екологічною обстановкою, в якій живуть гризуни, що стають об'єктами харчування тхора.
Використовує переважно чужі нори: ховрахів, хом'яків та інших гризунів. Іноді риє й сам прості та дуже мілкі нори до 0,5 м глибиною і не турбується про їх благоустрій. Нори не вистеляє. Інколи з'єднують 2-3 нори ховраха, розширюючи їх ходи та камери. Вхідний отвір жилої нори тхора завжди добре розчищений, має гладкі та блискучі стінки. Нора тхора з більш широким вхідним отвором та більшим діаметром купи наритої землі, свіжих екскрементів, ніж ховраха. Особливо характерне розміщення наритого грунту, який розкидається навколо вхідних отворів не рівномірно, а окремими купками, іноді в два чи три боки. Ознакою перебування тхора в норі є відсутність на свіжонако-паній землі слідів звіра або вони спрямовані до нори.
Активні тхори вночі та в сутінках. Вдень полюють переважно молоді звірі. Ведуть поодиноке життя. Тхори не належать до осілих тварин - подорожують за ховрахами. Тільки під час вигодівлі малят довше живуть на одному місці.
На відміну від тхора темного, їжа тхора світлого - здебільшого гризуни: миші, полівки, хом'яки, птахи, що гніздяться на землі, та їх яйця, плазуни, жуки. Здобуває їжу подібно до всіх хижаків крадькома. Рухається великими стрибками, роблячи петлі. Спритна та смілива тварина. Постійне переміщення в пошуках їжі не виробило в неї рефлексу на захист своєї ділянки.
Вагітність тхора степового триває 36-40 днів. У кінці квітня - на початку травня у самки з'являється до 18 малят (в середньому 8). Малята народжуються голими, сліпими, але в перші ж дні покриваються коротким білим волоссям. Приблизно до 10 днів кінцівки, лоб та спина темніють. Хутро в молоді подібне до батьківського, але більш темне. Статеві відміни в забарвленні відсутні. Малята починають бачити через 15-30 днів. Зуби прорізуються наприкінці другого тижня. За свідченням Г. В. Сележинського, малята після народження наступного дня здатні сплітатись в щільний клубок. Такий рефлекс не дає їм змоги виповзати з нори і допомагає зберігати цінне тепло. Мати захищає малечу своїм тілом від холоду, а коли стає тепло, може витягати на поверхню. Коли звірята досягають приблизно місячного віку, вони набувають деяких рефлексів самозбереження - в разі небезпеки можуть швидко ховатися в норі. Через кілька місяців тхорята, як дорослі, здатні вбивати свою жертву - кусати в потилицю. Статевозрілими стають вії міс.
В одній із книг давньогрецького вченого Страбона є дані про те, що римський імператор Август (близько ЗО р.д.н.е.) надіслав загін легіонерів, щоб допомогти жителям Балеарських островів в Середземному морі знищити кролів, які катастрофічно розмножувались. Головною дійовою особою в цій боротьбі стали тхори.
В. І. Абеленцев вважав, що на Україні в 70-х роках налічувалося близько ЗО тис. тхорів степових, які винищували до 2 млн ховрахів, сліпаків та хом'яків, до 300 млн полівок, мишей. На ті часи вид характеризувався значними коливаннями чисельності. Нестача їжі, епізоотії, затоплення нір талими водами та степові пожежі, а головне зміна умов навколишнього середовища стають причинами зменшення кількості тварин.
Тхір степовий охороняється в степових заповідниках: Чорноморському, Українському степовому та Луганському.
до начала
Перев'язка (перевязка) Довжина тіла 27-35 см. Строкатий на вигляд звірок. Такий вигляд надають йому бурі плями на загальному жовтуватому фоні тварини. Голова, нижня частина спини, внутрішній бік ніг - чорні. Горло іржаво-чорне. Губи та смужка від очей, тім'я - білі.
Вуха біля голови чорнуваті, кінчики іржаво-білуваті. Хвіст довгий - 12-20 см, пухнастий, двокольоровий. Остання його третина чорна, початок бурувато-жовтий. Літнє хутро значно коротше за зимове. Самці не відрізняються від самок за забарвленням.
На Україні поширена перев'язка південноросійська - південний підвид. Зустрічається в степовій зоні на північ до Харківської і Полтавської областей. До 50-х років її добували спорадично в Запорізькій області. В 60-х роках знайшли в Чорноморському заповіднику та Українському степовому на ділянці "Кам'яні могили". В музеї Мелітопольського педагогічного інституту зберігається екземпляр, здобутий на території району в 1959 р. в колонії малого ховраха.
За даними А. М. Волоха, перев'язка проживає в полино-злакових асоціаціях у верхів'ях Молочного лиману, Республіканському гідрозаказнику "Молочний лиман", приморських пустельно-злакових степах та засолених пустищах в Приазовському районі. Останні дві знахідки належать до 1978 р. У верхів'ї р. Верхня Тераса перев'язку виявлено восени 1981 р. Всі визначені місця запропоновані для охорони як заказники та пам'ятки природи.
Чисельність за останні роки дуже знизилась, про що свідчать лише окремі поодинокі знахідки. Нині, за деякими даними, залишилось близько 100 особин цього виду. На думку В. Г. Гептнера та ін., в цілому межа ареалу за останні 100-200 років відступила на південь на 350-600 км, а із заходу на схід - приблизно на 1600 км. Колись її знаходили в районі Біловезької Пущі, на Волині, Поділлі, в Молдові.
Населяє сухі відкриті біотопи, переважно степові, іноді зустрічається серед чагарників або зрідка в лісі. Присутність її визначається наявністю великої
чисельності мишовидних гризунів, на яких вона полює та в чиїх норах оселяється. Пересувається подібно до тхора, частіше стрибками, вигинаючи спину дугою. Коли тварина налякана або роздратована, приймає позу загрози - загинає хвіст до спини, піднімає голову догори, настовбурчує вуха, шкірить зуби і гарчить наче собака. Якщо тварина біжить, хвіст її витягується та розпушується.
Веде нічний спосіб життя. Для житла використовує нори ховрахів, а також сліпаків, тушканчиків, хом'яків. У республіці - це єдиний представник древнього роду. Живиться в основному гризунами, але здобуває і ящірок, дрібних пташок, жаб, комах; з рослинної їжі - насіння соняшнику, кавуни тощо.
Статевозрілими тварини стають на другому році життя. Вагітність має латентну стадію. Розмноження припадає на серпень-вересень. Молодь з'являється в середині лютого - на початку березня або квітня. Вагітність триває близько 5 міс. Народжуються 4-8 малят, за розвитком схожі на тхорів.
до начала
Кіт лісовий середньоєвропейський (кот лесной среднеевропейский) Тільки коти (крім гепарда) мають кігті, що втягуються, гострі та вигнуті. Передні кінцівки з п'ятьма пальцями, задні - з чотирма. Всі коти пальцеходячі. Стопа їх коротка.
Тиха хода котів пояснюється наявністю м'якої подушки на нижньому боці ступні, яка часто вкрита волоссям.
Кіт лісовий - класичний приклад хижака, який живиться виключно тваринною їжею, про що свідчить будова зубів. Зубний ряд скорочений у зв'язку із змінами в будові кутніх зубів, проте добре розвинені ікла та хижі зуби. Щелепи, як і весь череп, вкорочені, в зв'язку з чим голова набула круглої форми (на відміну від собачих, куницевих). При живленні важливу роль відіграє язик, який у котів має дуже пружні м'язи, вкритий загостреними роговими сосочками.
Нагадує кота свійського, але відрізняється від нього за розмірами - більше приблизно на '/з- Довжина тіла 750-800 мм, хвоста - 300-350 мм, маса близько 6 кг. Самки трохи менші за самців.
Характерною ознакою є хвіст, який має тупий кінець, рівномірної товщини по всій довжині, тоді як у свійського до кінця потоншується. Крім того, діагностичною ознакою є задня лапа, на якій знизу розташована невелика чорна пляма, тимчасом як у кота свійського вона доходить до кінця лапи. Верхні частини ніг кота лісового світліші, ніж решта тіла, нижня частина - більш темна. На спині дикого кота є видовжена темна смуга, яка досягає тільки
хвоста, тоді як у свійського вона переходить на хвіст. Хутро густе та пухнасте, але малоцінне, частіше сіре з жовтуватим відтінком і помітними поперек спини та боків темними смугами. На хвості 4-6 темних кілець.
У незначній кількості перебуває на Поліссі, Карпатах. Інтенсивне освоєння плавнів (осушення озер, знищення очеретових заростей) призвело до того, що вид практично зник у цих місцях. На думку М. М. Лозана, він ще зберігся в Молдавії на ділянці нижньопрутської заплави. Характерними біотопами є праліси Східних Карпат. Верхня межа поширення 1750 -1850 м н.р.м.
Типовий мешканець широколистяних та мішаних лісів. Селиться в густих та старих насадженнях. Як тимчасові схованки використовує дупла або покинуті нори лисиць, борсуків. Веде поодиноке кочове життя. Звірі активні в сутінках чи вночі. Спритна та зла тварина, смілива, але при нагоді швидко ховається на дереві або в норі. Полює на землі (хоча добре лазить по деревах).
Спаровуються лісові коти в лютому-березні. В цей час самці влаштовують бійки. Вагітність триває 9 тижнів. У середині травня народжуються двоє, інколи 3-5 котенят. Малята сліпі приблизно до 10 днів. У вересні виводок розходиться і молоді переходять на самостійне життя.
Практично ворогів не має. Чисельність дуже низька. Полювання заборонено. Охороняється в заповідниках та Карпатському державному природному національному парку. З метою збільшення чисельності та зберігання цього виду вчені пропонують охороняти біотопи, придатні для оселення.
до начала
комахоїдні
рукокрилі
гризуни
китоподібні
хижі
парнопалі