комахоњдн≥
рукокрил≥
гризуни
китопод≥бн≥
хиж≥
парнопал≥
ѓжак вухатий
’охул¤ звичайна
Ѕурозубка альп≥йська
утора мала
пустель. —ама назва св≥дчить про його в≥дносно велик≥ вуха (до 5 см),
що майже дор≥внюють або й б≥льш≥ половини голови. Ќа в≥дм≥ну в≥д њжака звичайного,
маЇ висок≥ ноги. √олки св≥тл≥, вкривають всю голову, спину. ѕоверхн¤ голок маЇ
поздовжн≥ гребен≥ або велик≥ валики з борозенками пом≥ж них. Ўерсть бурувато-с≥ра
або б≥лувата. ƒовжина т≥ла до 23 см, маса до 600 г. ¬ клубок скручуЇтьс¤ менше,
н≥ж њжак звичайний. «ахист в≥д ворог≥в пасивний.
ѕоширений в≥д п≥вденно-сх≥дноњ ”крањни до ћонгол≥њ та итаю. Ќа ”крањн≥ зустр≥чаЇтьс¤
в «апор≥зьк≥й, ƒонецьк≥й, Ћуганськ≥й област¤х. ќхорон¤Їтьс¤ в ”крањнському степовому
(’омут≥вський степ) та Ћуганському (—тр≥льц≥в-ський степ) запов≥дниках. –≥дко
трапл¤Їтьс¤ в смуз≥ окультурених земель, уникаЇ д≥л¤нок з густим травостоЇм та
розораних простор≥в, хоча в≥домо, що в ≥нших м≥сц¤х його ареалу живе поблизу людини
на пос≥вах пшениц≥, сон¤шнику, кукурудзи, в л≥сосмугах.
–≥дк≥сний, хоча чисельн≥сть ≥ нев≥дома. ѕрипускають, що на ”крањн≥ к≥лька сотень
цих њжак≥в. ¬≥рог≥дно, що зниженн¤ чисельност≥ пов'¤зане з розорюванн¤м земель та
забрудненн¤м б≥оценоз≥в.
—пос≥б житт¤ њжака вухатого вивчено недостатньо. ѕолюЇ переважно в сут≥нках до
або п≥сл¤ заходу сонц¤ за 0,5-1,5 години та вноч≥. Ќори риЇ сам, але може займати
≥ чуж≥. √либина нори в≥д 1 до 1,5 м. ¬х≥дний отв≥р широкий. √н≥здо мостить неглибоко,
¤к правило, в боковому проход≥, ¤кий розташований п≥д нахилом або пр¤мовисно ≥ через
«ќ-80 см зак≥нчуЇтьс¤ невеличким розширенн¤м.
ѕ≥дстилка в≥дсутн¤, камера заповнена др≥бною землею або п≥ском, в н≥й п≥дтримуЇтьс¤
пост≥йна температура. ¬день з п≥двищенн¤м температури тварини можуть закривати
камеру земл¤ною пробкою. њжак зал¤гаЇ в спл¤чку в серпн≥, а з настанн¤м тепла,
приблизно в кв≥тн≥, виводить ≥з нори.
∆ивитьс¤ в основному комахами, переважно коли вони рухаютьс¤ по земл≥, хоча спритно
хапаЇ й тих, що зл≥тають з земл≥. «а даними Ќ. Ќ. алабухова та ≥н., њжаки вухат≥
поњдають в основному шк≥дливих комах, але можуть вживати ≥ рослинну њжу. ƒоросла
тварина в лабораторних умовах у середньому поњдаЇ 39,6 г корму за добу. ќднак в
природ≥ картина дещо ≥нша. —постереженн¤ показали, що ≥нтервал м≥ж прийн¤тт¤м њж≥
був в≥д 1 -20 до 30-50 хв залежно в≥д типу корму. “варина дуже рухлива, пост≥йно
перебуваЇ в пошуках њж≥. ќднак у досл≥дах вони здатн≥ голодувати до 10 дн≥в. «а
н≥ч њжак проходить 7-9 км, в середньому по 1 -1,2 км за 1 год. ƒобова активн≥сть
7-8,5 години. Ўвидк≥сть пересуванн¤ на маршрут≥ залежить в≥д на¤вност≥ корму.
якщо день застаЇ тварину далеко в≥д нори, вона риЇ невелик≥ печерки або використовуЇ
укритт¤ - кущ≥, пагорби тощо. њжак, ¤кщо потурбувати його, загрозливо пихтить,
тулитьс¤ до земл≥, рухаЇтьс¤ назад, робить р≥зк≥ випади в б≥к противника.
–озмноженн¤ розт¤гнуте. —амка народжуЇ 4-5 мал¤т, часто раз на р≥к, хоча ≥нколи
буваЇ ≥ дв≥ч≥. ¬аг≥тн≥сть 46-50 дн≥в. —татевозр≥лими стають в 1-р≥чному в≥ц≥.
ѓжачки народжуютьс¤ голими та сл≥пими, з пухирчиками на спин≥, з-п≥д ¤ких за 1-2 години висуваютьс¤ голочки. ƒо к≥нц¤ першоњ доби голки стають пружними та колючими. –озм≥р≥в дорослих тварин дос¤гають на 40-й день. ѕ≥гментац≥¤ шк≥ри зак≥нчуЇтьс¤ через два тижн≥. Ќа 2-3-ю добу злегка опушуЇтьс¤ морда, з'¤вл¤ютьс¤ маленьк≥ в≥бриси на нос≥ (1-2 мм). Ќа п'¤тий день намагаютьс¤ скручуватись кулькою. ѕриблизно в 2-тижневому в≥ц≥ починають повзати. Ќа 20-й день спинка р≥вном≥рно вкриваЇтьс¤ голками основного кольору, тобто вони стають б≥лими з темно-бурими стр≥чками. ќч≥ в≥дкривають на 13-16-й день, тод≥ ж в≥дкриваютьс¤ й слухов≥ отвори. «уби починають прор≥зуватис¤ на 17-й день.
¬ м≥с¤чному в≥ц≥ тварини здатн≥ самост≥йно поњдати корм та залишати нору. ¬ невол≥
њх розвиток упов≥льнюЇтьс¤.
¬орогами њжака вухатого Ї лисиц¤, тх≥р, куниц¤, брод¤ч≥ собаки, хиж≥ птахи.
ѕотребуЇ особливоњ охорони.до начала
’охул¤ звичайна, вихух≥ль звичайний (выхухоль обыкновенна¤) - сучасник стародавн≥х ссавц≥в - мамонт≥в, печерних ведмед≥в та ≥н. ѕоширений т≥льки в межах нашоњ крањни,
тому ще маЇ назву рос≥йська хохул¤. Ќа жаль, його можна побачити т≥льки
на малюнках: в зоопарках ц¤ тварина не утримуЇтьс¤, оск≥льки погано переносить неволю.
¬ природ≥ веде притаманний спос≥б житт¤ ≥ зустр≥чаЇтьс¤ надзвичайно р≥дко.
ћаса т≥ла близько 0,3-0,5 кг; своЇр≥дна зовн≥шн≥сть, що обумовлена пристосован≥стю
до нап≥вводного способу житт¤: конусопод≥бна голова з рухливим довгим хоботком,
розширеним на к≥нц≥ в поперечному напр¤мку з н≥здр¤ми, здатними зсередини замикатис¤.
ист≥ та стопи з обл¤м≥вкою ≥з жорстких волосин та перетинками пом≥ж пальц≥в. “акими
лапами в вод≥ тварина д≥Ї, ¤к веслами, а сплощений з бок≥в, майже р≥вний довжин≥
т≥ла хв≥ст, вкритий лусочками та р≥дким волосс¤м, ст¤гнутий б≥л¤ основи, править
п≥д водою за руль та гребний гвинт. Ѕ≥л¤ основи хвоста розташован≥ мускусн≥ залози.
—пина с≥ро-каштанового кольору, черевце б≥лувато-с≥ре ≥з ср≥бл¤стим в≥дт≥нком. “ака
забарвлен≥сть нагадуЇ кол≥р ус≥х вод¤них тварин - темна спина ≥ св≥тле черево (риби,
морськ≥ ссавц≥).
’утро густе, шовковисте, на 1 см2 нал≥чуЇтьс¤ до 1946 волосин в пучках по 4-5, в
тому числ≥ 98,28 % пухових. ¬олосини не звужуютьс¤ догори, ¤к у ≥нших тварин, а
розширюютьс¤. “ака структура допомагаЇ збер≥гати тепло. ” вод≥ це добрий захист,
що запоб≥гаЇ намоканню та переохолоджуванню ’утро хохул≥ на ринках ц≥нувалось дорожче,
н≥ж бобра. …ого було наст≥льки багато, що шкурки тис¤чами продавали на ¤рмарках.
” 80-х роках минулого стол≥тт¤ в Ќижньому Ќовгород≥ продавалос¤ в≥д 4 до 15 тис.
шкурок, а в 1913 р. близько 50 тис. ≤нтенсивний промисел на догоду мод≥, зм≥ни
еколог≥чноњ обстановки та ≥нш≥ причини зумовили зменшенн¤ запас≥в. ” 1920 р.
спец≥альним декретом вид вилучений з списку промислових об'Їкт≥в. ≥лька раз≥в
заборон¤ли полюванн¤, вводивс¤ л≥ценз≥йний в≥длов, але запаси його не зб≥льшились,
чисельн≥сть повсюдно зменшувалась, скорочувавс¤ ареал.
’охул¤ - стародавн≥й вузькоадаптований малочисельний вид. ўе в 1928 р. ј. ј.
ѕарамонов в≥дм≥чав можливе вимиранн¤ ц≥Їњ тварини, ¤ка не може пристосуватис¤ до
швидких зм≥н екосистем. якщо ран≥ше в межах республ≥ки хохулю ви¤вл¤ли в басейн≥
ƒн≥пра, то зараз в≥рог≥дне м≥сце, де вона ще могла зберегтис¤, це район р. —ейм
—умськоњ област≥ (ѕутивльський район) на меж≥ з урською областю. ќчевидно,
чисельн≥сть на ”крањн≥ не б≥льше одного-двох дес¤тк≥в особин. ћожливо, ще залишилис¤
поодинок≥ екземпл¤ри в район≥ р. —≥верського ƒ≥нц¤. Ќеодноразов≥ намаганн¤ завезти
хохулю з метою розселенн¤ зазнавали невдач≥. —вого часу був нав≥ть створений заказник
у ¬о-рошиловградськ≥й област≥ по р. —≥верський ƒонець. ќстанн¤ знах≥дка в тих м≥сц¤х
датована 1979 р. ” ц≥лому по крањн≥ тварина зустр≥чаЇтьс¤ в басейн≥ р≥к ¬олги, ƒону,
”ралу.
’охул¤ - стенотопний вид, характерний мешканець заплав, чутлива до чистоти води.
ѕорушенн¤ заплавних уг≥дь, вирубуванн¤ л≥су по берегах р≥чок, ловл¤ риби ставними
с≥тками призвели до зниженн¤ њњ чисельност≥. ∆иве в призаплавних озерах, стариках,
р≥чках з тихою теч≥Їю, в≥дкритим дзеркалом, з багатою вод¤ною рослинн≥стю, берегами,
що вкрит≥ л≥сом. ¬≥ддаЇ перевагу л≥торал≥. ¬одойми мають бути з пост≥йним р≥внем
води, що не промерзають взимку та не пересихають вл≥тку. ” окремих випадках
зустр≥чаЇтьс¤ в рукавах р≥чок.
“ут у пов≥нь тварини ховаютьс¤ в тимчасових норах або намулах, що не знос¤тьс¤
теч≥Їю. ¬≥ддаЇ перевагу глибоким або середньоњ глибини водоймам. ћ≥лководд¤ нер≥дко
промерзають ≥ тварини гинуть. Ќайб≥льш улюблен≥ береги середньоњ висоти ≥ крутост≥
або так≥, що переход¤ть у м≥лину.
’охул¤ - непоганий водолаз, хоч, ¤к правило, знаходитьс¤ у вод≥ в межах 1 хв, але
може перебувати ≥ до 4 хв та плавати ≥з швидк≥стю 25-«ќ м за 1 хв. Ќори влаштовуЇ
р≥зн≥ за призначенн¤м. –озр≥зн¤ють б≥льш складн≥ - гн≥здов≥ та кормов≥. ≤нод≥ будуЇ
багатоповерхов≥ нори - в к≥лька ¤рус≥в, особливо там, де р≥вень води не пост≥йний.
¬х≥дн≥ отвори близько 5 см в д≥аметр≥. Ќора маЇ к≥лька виход≥в на р≥зному р≥вн≥
на випадок п≥дйому води. ¬их≥д з нори завжди п≥д водою.
ƒл¤ тварини характерн≥ п≥дх≥дн≥ шл¤хи до нори - борозни, ¤к≥ можна побачити в
прозор≥й вод≥. ¬зимку над ними п≥д льодом вис¤ть дор≥жки з пов≥тр¤них пухирц≥в.
ƒе¤к≥ вчен≥ вважають, що так≥ дор≥жки Ї початком буд≥вництва нори, оск≥льки тварина
починаЇ створювати њњ п≥д водою, поступово зариваючись у землю, спр¤мовуЇ х≥д угору
≥ влаштовуЇ камери вище р≥вн¤ води. ≤нш≥ досл≥дники припускають, що ц≥ п≥дходи
зроблен≥ спец≥ально до нори, типу траншењ дл¤ ор≥Їнтац≥њ тварини в пошуках њњ або
¤к харчов≥ пастки. „асто в них нагромаджуютьс¤ см≥тт¤, рештки њж≥. ќдн≥Їю норою може
користуватис¤ к≥лька покол≥нь прот¤гом багатьох рок≥в. «а певних обставин - пов≥нь,
висиханн¤ водойм - тварини м≥грують, але не на велик≥ в≥дстан≥, ≥нод≥ на 400 м.
оч≥вки синхронн≥ пер≥одичним ¤вищам у природ≥. убло мостить тепле, з нап≥взгнилих
тонких стебел та кор≥нц≥в вод¤них рослин. ∆иве ос≥ло, на думку де¤ких автор≥в, кочують
т≥льки поодинок≥ бездомн≥ особини.
“варина активна ц≥лий р≥к. ¬еде присмеркове потаЇмне житт¤. ¬≥домостей з б≥олог≥њ
недостатньо. Ћише в 1925 р. з'¤вилис¤ перш≥ достов≥рн≥ дан≥ про розмноженн¤ тварини.
Ќайспри¤тлив≥шим пер≥одом дл¤ цього Ї весна та перша половина л≥та, хоча тварини
здатн≥ розмножуватись прот¤гом року. Ќезважаючи на ранню статеву зр≥л≥сть (у природ≥
близько 6 м≥с), розмножуютьс¤ молод≥ самки майже в р≥чному в≥ц≥ (10-11 м≥с).
ќкрем≥ особини можуть народжувати дв≥ч≥ за р≥к, що пов'¤зують ≥з загибеллю першого
приплоду. ¬аг≥тн≥сть 45-50 дн≥в. ≥льк≥сть ембр≥он≥в 1-5. ћоногамна тварина. ѕ≥сл¤
народженн¤ виводок знаходитьс¤ з батьками, хоч ≥нод≥ зустр≥чали ≥ об'Їднан≥ родини.
оли самка виходить на полюванн¤, то виводок прикриваЇ гн≥здовою п≥дстилкою. ¬ раз≥
небезпеки здатна переховувати мал¤т в ≥ншу нору. Ћинька в≥дбуваЇтьс¤ з першоњ половини
травн¤ до половини грудн¤. ¬важають, що доросл≥ мають два пер≥оди линьки - весн¤ний
та ос≥нн≥й.
’охул¤ - не лише комахоњдна тварина. ¬она охоче вживаЇ ≥ молюск≥в, ≥ кореневища
вод¤них рослин та њх пагони, взимку також др≥бну рибу. Ќавесн≥ та восени живитьс¤
переважно рослинними кормами. Ќа п≥дстав≥ досл≥джень шлунк≥в вважають, що черевоног≥
молюски складають б≥льш≥сть в рац≥он≥, у вс¤кому випадку в л≥тн≥й пер≥од. ∆ивитьс¤
виключно малорухомими формами. омахи та њх личинки зустр≥чаютьс¤ у 86,98 шлунк≥в,
черви - 75,3 ≥ молюски - 69,8 %. Ўвидк≥сть перетравленн¤ м'¤коњ ≥ твердоњ њж≥ р≥зна.
¬орогами хохул≥ серед ссавц≥в вважають лисицю, Їнотовидного собаку, л≥сову куницю,
л≥сового тхора, норку. « хижих птах≥в - скопу, пугача, що стали р≥дк≥сними, с≥ру
ворону (особливо п≥д час весн¤ноњ повен≥); з риб щука та сом - потенц≥альн≥ вороги.
Ќа думку де¤ких учених, конкурентом Ї бобер, ¤кий, знищуючи деревну рослинн≥сть,
безпосередньо впливаЇ на кормову базу, зм≥ни властивостей води. онкурентом, а ≥нод≥
≥ пр¤мим ворогом Ї також ондатра. ¬она з задоволенн¤м займаЇ нори хохул≥, ¤ка змушена
њх залишати. ћолод≥ ондатри так≥ ж за розм≥рами, ¤к ≥ хохул¤, а доросл≥ набагато
б≥льш≥. р≥м того, ондатра ≥ харчовий конкурент. ¬≥дом≥ випадки знищенн¤ нею хохул≥.
ќднак Ї в≥домост≥ ≥ про сп≥вжитт¤ ондатри та хохул≥, зокрема в межах охоронноњ зони
ќкського запов≥дника. ™ дан≥, що тут хохул¤ користувалас¤ норами та хатками ондатри.
јле спостер≥гались ≥ б≥йки м≥ж ними, що зак≥нчувалис¤ поразкою хохул≥. ѕроте прир≥ст
живоњ маси молодн¤ка був однаковий у цих двох вид≥в. ¬≥рог≥дно, що в певних умовах
можливе й сп≥в≥снуванн¤, й конкуренц≥¤.
’охул¤ водитьс¤ т≥льки в Ївропейськ≥й частин≥ —–—–. „исельн≥сть ц≥Їњ тварини
зменшуЇтьс¤, ареал скорочуЇтьс¤. якщо терм≥ново не розробити заход≥в по њњ збереженню,
а це ≥ особлива охорона, ≥ завезенн¤ з ≥нших район≥в крањни, ≥ нап≥вв≥льне утриманн¤
з метою подальшого випусканн¤ молодн¤ка на волю та ≥нше, цей зв≥р може зникнути з
територ≥њ республ≥ки найближчим часом.до начала
Ѕурозубка альп≥йська (бурозубка альпийска¤). Ќеп≥знан≥ особливост≥ житт¤ тварин та њх властивост≥ здавна давали п≥дставу дл¤ вигадок та дивних опов≥дань. Ќе минуло це й землерийок.
Ќаприклад, у Ћондон≥ в 1658 р. вийшла книга в≥домого на той час
зоолога “опсел¤, де в≥дм≥чено, що коли землерийка загине в кол≥њ в≥д колеса, оск≥льки
не маЇ змоги вибратис¤ ≥з глибокоњ борозни, то земл¤ в н≥й стаЇ ц≥лющою. —ама ж
тварина п≥сл¤ певноњ обробки стаЇ дивними л≥ками, особливо проти сказу. ≤нш≥ вважали
њњ поганою твариною, ¤ку нав≥ть коти не њд¤ть, бо вона маЇ неприЇмний запах
(землерийки мають залози, ¤к≥ вид≥л¤ють смердючу речовину) ≥ знищенн¤ њњ - справа
благородна. ќтже, людина не була справедлива до цих тварин.
Ѕурозубка альп≥йська належить до землерийок-бурозубок, що одержали свою назву завд¤ки
каштановому кольору верх≥вки зуб≥в. ÷е корисна тварина. ≈ндем≥к г≥рських систем
ѕ≥ренењв, јльп, арпат. ¬≥дзначаЇтьс¤ невеликими ареалом та чисельн≥стю. –≥дк≥сний
вид. ” зоомузе¤х та на кафедрах ун≥верситет≥в республ≥ки збер≥гаЇтьс¤ всього близько
чотирьох дес¤тк≥в екземпл¤р≥в,
переважно в «акарпатськ≥й област≥. ќсновн≥ знах≥дки зроблено в масивах „ор-ногори,
Ѕескид≥в. . ј. “атаринов знаходив њњ ≥ в √органах. “варина довжиною 60-73 мм, масою
6-10 г. Ќа думку спец≥ал≥ст≥в, ц≥ розм≥ри середн≥ дл¤ роду в ц≥лому. √олова довга,
з широким хоботком. ѕ'¤тачок на к≥нц≥ хоботка широкий, з добре вираженими щоками.
«абарвленн¤ темних тон≥в, переважно чорно-коричневого або чорно-с≥рого кольору ¤к
у дорослих, так ≥ молодих. ¬≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ≥нших землерийок довгим, майже дос¤гаючим
довжини т≥ла двокол≥рним хвостом. ’в≥ст в розр≥з≥ чотирикутний. ” дорослих особин
на ньому волосс¤ повн≥стю зношене.
“иповий житель л≥сового та субальп≥йського по¤с≥в арпат. ’арактер деревноњ рослинност≥
мало впливаЇ на чисельн≥сть. ѕоширена спорадично до висоти 2000 м н. р. м, але по
долинах русел р≥к та пот≥чк≥в, очевидно, спускаЇтьс¤ нижче. ¬≥дом≥ випадки знах≥док
на висот≥ до 400 м н. р. м. в арпатському державному природному нац≥ональному парку.
¬≥ддаЇ перевагу зволоженим м≥сц¤м, переважно по берегах поток≥в. Ѕ≥льш вологолюбна,
н≥ж ≥нш≥ землерийки, однак част≥ше веде наземний спос≥б житт¤.
¬ивчена недостатньо. √н≥зда знаходили на висот≥ 10-20 см над поверхнею земл≥ на стеблах
трави в хвойних, м≥шаних широколист¤них л≥сах по вологих ¤рах. ƒан≥ з б≥олог≥њ
фрагментарн≥. ћожлив≥ два приплоди, в кожному по «-5(8) мал¤т. ѕерший припл≥д -
на початку червн¤, що означаЇ початок спарюванн¤ в кв≥тн≥. ќсобини, що перезимували,
потрапл¤ють до пасток до початку жовтн¤. ¬осени линька розпочинаЇтьс¤ з озадка ≥
зак≥нчуЇтьс¤ на боках та голов≥. Ќавесн≥ тварини лин¤ють в зворотному пор¤дку.
ƒе¤к≥ досл≥дники вивчали активн≥сть бурозубок. “варинки можуть проб≥гти 50-70 м без
зупинки. ¬день вони проход¤ть 90 м, вноч≥ - 170. ƒовжина ≥ндив≥дуальноњ д≥л¤нки до
360 м. ƒе¤к≥ вчен≥ по¤снюють одну з в≥рог≥дних причин р≥дк≥сних повторних в≥длов≥в
бурозубок тим, що дл¤ землерийок характерна в≥дсутн≥сть пост≥йних м≥сць в≥дпочинку,
в крайньому випадку вл≥тку, ≥, ¤к правило, вони не повертаютьс¤ на стар≥ м≥сц¤, ¤к
це буваЇ у мишей та пол≥вок. ƒосл≥дженн¤, проведен≥ на г≥рському ”рал≥, дають п≥дставу
припустити под≥бн≥ особливост≥ повед≥нки ≥ у бурозубки альп≥йськоњ. —учасними
науковими прац¤ми з'¤совано чимало ц≥кавого про землерийок. Ќаприклад, ј. ƒенель
вказував на те, що залежно в≥д сезону в них зм≥нюЇтьс¤ обс¤г мозковоњ коробки ≥
величина мозку. “ак, взимку обс¤г зменшуЇтьс¤, а вл≥тку знову в≥дновлюЇтьс¤. ¬. ќ.
ћежжерин ви¤вив залежн≥сть енергетичного балансу тварини ≥ ¤вища
зимовоњ депрес≥њ маси т≥ла. ќднак, незважаючи на те, що ц≥ тварини здавна вивчаютьс¤,
ще Ї багато нев≥домого: уточнюЇтьс¤ њх систематичне положенн¤, вивчаЇтьс¤ етолог≥¤,
тобто повед≥нка; ≥снують в≥домост≥ й про њхню здатн≥сть до сприйн¤тт¤ ультразвуку.
ќск≥льки бурозубка, ¤к ≥ ≥нш≥ њњ сп≥вродич≥, в спл¤чку не впадаЇ та маЇ в≥дносно мал≥
розм≥ри, дл¤ забезпеченн¤ свого ≥снуванн¤ вона вимушена пост≥йно живитис¤.
„аст≥ше корм, що тварина здатна з'њсти за добу, перевищуЇ њњ масу майже втрич≥.
ќснову живленн¤ тварин складають комахи та дощовики. ¬чен≥ пов'¤зують чисельн≥сть
бурозубок ≥з щ≥льн≥стю безхребетних тварин у п≥дстилц≥ та в поверхневих шарах, де
вони полюють. ѕ≥драховано, що на¤вн≥сть безхребетних у межах 16-20 г/м2 оптимальна
дл¤ перебуванн¤ там землерийки, а де маса комах менше 3 г/м2, бурозубки практично
в≥дсутн≥. “ак≥ м≥сц¤, що характеризуютьс¤ надм≥рним зволоженн¤м чи надто сух≥ та
сильно задернован≥, не Ї б≥отопами бурозубок. Ћ≥том вони мають широкий наб≥р
безхребетних у л≥сов≥й п≥дстилц≥ та у верхн≥х шарах грунту. ¬осени, взимку та навесн≥
тварини поњдають значну к≥льк≥сть нас≥нн¤ рослин.
Ѕурозубки - пол≥фаги, але хребетн≥ тварини в њх меню мають другор¤дне значенн¤.
÷е загибл≥ тварини ≥, живл¤чись ними, бурозубки д≥ють ¤к сан≥тари природи. „еськими
тер≥ологами встановлено, що незалежно в≥д пори року, стат≥ та в≥ку дл¤ живленн¤
бурозубки найб≥льше значенн¤ (на п≥дстав≥ анал≥зу вм≥сту шлунка) мають личинки
комах (головним чином двокрилих), дощов≥ черви, черевоног≥ молюски, багатон≥жки.
–≥дше вживаЇ дорослих двокрилих, жук≥в, павук≥в, тобто бурозубка в≥ддаЇ перевагу
малорухомим безхребетним, що ведуть п≥дземний спос≥б житт¤.
ќск≥льки практично не використовуЇтьс¤ людиною ≥ живе в менш порушених екосистемах,
додаткових заход≥в охорони не потребуЇ. ќхорон¤Їтьс¤ в арпатському державному
запов≥днику та арпатському державному природному нац≥ональному парку.
до начала
утора мала (кутора мала¤). «овн≥шн≥й вигл¤д дещо нагадуЇ мишей з пом≥рно видовженим тулубом та досить короткими к≥нц≥вками. √олова досить велика. ¬идовжена носова частина утворюЇ хоботок.
–озм≥ри 70- 82 мм, маса 9-14,1 г. Ќа задн≥й частин≥ хвоста, ¤кий значно довший за половину т≥ла, розташований к≥ль. Ќа ступн¤х щетинки утворюють слабо-розвинену плавальну обл¤м≥вку, що св≥дчить про меншу, н≥ж у звичайноњ кутори, пристосован≥сть до нап≥вводного типу житт¤. ’утро густе, утворюЇ
щ≥льний покрив, що не намокаЇ у вод≥. «абарвленн¤ чорно-буре або коричнево-буре, черевце брудно-б≥л¤сте з жовтуватим в≥дт≥нком. «а очами невелика св≥тла пл¤ма. ¬ух майже не видно з-п≥д волос¤ного покриву. ¬ерхн≥ми р≥зц¤ми здатна вбивати б≥льшу за себе здобич.
ƒобре плаваЇ. ¬важають, що слина кутори маЇ токсичн≥ властивост≥, через що тварини, покусан≥ нею, впадають у шоковий стан. як у землерийок, б≥л¤ корен¤'хвоста розташован≥ специф≥чн≥ залози, що продукують секрет ≥з своЇр≥дним запахом. як ≥ бурозубка альп≥йська, належить до родини землерийок.
Ќа ”крањн≥ в≥домо близько 120 пункт≥в знах≥док у ’мельницьк≥й, Ћьв≥вськ≥й, ¬≥нницьк≥й, ќдеськ≥й, „еркаськ≥й, ињвськ≥й, ѕолтавськ≥й, ’ерсонськ≥й ≥ римськ≥й област¤х, а також у арпатах повсюдно до висоти 1500 м н.р.м. Ќайчаст≥ше њњ здобували в римських та арпатських горах. “епер кутора мала не зустр≥чаЇтьс¤ на полонинах, у степах та населених пунктах. ¬ 1988 р. њњ сп≥ймали на околиц≥ иЇва. Ќа ѕол≥сс≥ зустр≥чаЇтьс¤ спорадично й пос≥даЇ п'¤те м≥сце серед землерийок (п≥сл¤ бурозубок звичайноњ, малоњ, б≥лочеревоњ та кутори звичайноњ). ¬ «ах≥дному ѕол≥сс≥ в погадках сов њњ рештки становл¤ть 0,15- 0,16 %.
ѕопул¤ц≥¤ цього виду неоднор≥дна. ¬чен≥ вважають, що в арпатах, ѕол≥сс≥ та Ћ≥состепу поширений окремий п≥двид, а в плавн¤х нижнього ƒн≥пра, букових л≥сах риму - ≥нший. ¬≥ддаЇ перевагу р≥внинним л≥сам, чагарникам, лукам, зр≥дка буваЇ на болотах. Ќа в≥дм≥ну в≥д великоњ кутори, найулюблен≥шими Ї неглибок≥ маловодн≥ водойми з швидкою теч≥Їю та малозамерзаюч≥ з досить крутими кам'¤нистими берегами. Ѕ≥льше поширенн¤ њњ в г≥рських районах св≥дчить про те, що там взимку вона знаходить дл¤ себе частково не замерзаюч≥ водойми у вигл¤д≥ джерел, поток≥в, р≥чок та прот≥чних озер. ÷е дл¤ нењ дуже важливо, оск≥льки в њњ рац≥он≥ переважають вод¤н≥ орган≥зми (комахи, молюски тощо). ¬ище верхньоњ меж≥ л≥су в горах не зустр≥чаЇтьс¤. «находили в ¤лицевому л≥с≥ по вологих схилах л≥сового ¤ру; по берегах, що заросли в≥льхою, вербою, тополею, дубом, березою, кленом, сосною та ≥ншими деревними породами на досить зволоженому грунт≥.
√н≥зда мостить поблизу води п≥д кор≥нн¤м дерев, у густ≥й трав≥, п≥д землею або в щ≥линах м≥ж кам≥нн¤м. √н≥здо в нор≥ вистелено травою та лист¤м. ” ћолдов≥ посел¤Їтьс¤ на купинах. ” спл¤чку не зал¤гаЇ. ƒан≥ про розмноженн¤ в≥дсутн≥. ¬чен≥ вважають, що за б≥олог≥Їю розмноженн¤ под≥бна до кутори великоњ. ¬≥рог≥дно даЇ два приплоди. “ривал≥сть ваг≥тност≥ близько 24 дн≥в. —амка народжуЇ 3-8 мал¤т, ¤к≥ вигодовуЇ молоком до 37 дн≥в.
Ќа думку ¬. ≤. јбеленцева, значна сух≥сть кл≥мату, що характерна дл¤ п≥вдн¤ ”крањни, зумовила такий характер г≥дроб≥отоп≥в, що тут присутн¤ власне кутора мала, а не велика, низьку чисельн≥сть ¤коњ в природ≥ автор по¤снюЇ меншою пристосован≥стю до потаЇмного способу житт¤, що призводить до високоњ смертност≥. ≤нш≥ досл≥дники низьку чисельн≥сть по¤снюють доступн≥стю тварин дл¤ хижих птах≥в, Їнотовидного собаки та ≥н. ќхорон¤Їтьс¤ в арпатському запов≥днику та парку ≥ в римському запов≥дно-мисливському господарств≥.
до начала
комахоњдн≥
рукокрил≥
гризуни
китопод≥бн≥
хиж≥
парнопал≥